Чому ми не китайці?
За роком рік, від виборів до виборів ми чуємо постійні обіцянки від партії влади, від опозиції, від різноманітних політичних авантюристів, мовляв, поставте галочку напроти прізвища (чи то назви партії)- і за рік будете в достатку купатися, негідники гнитимуть по тюрмах, а Україна стане світовим лідером у всіх напрямках.
Не знаю, як ви, а з часів Радянського Союзу нічого в кращу сторону не змінилось. Принаймні, для мене та моєї сім’ї. Батьки проробили по 42 роки на підприємствах, мозолями своїми державу будували. Нині ледь животіють на мізерну пенсію. Околиці міста Полтава просто гинуть. Безробіття, підлітковий алкоголізм, кримінал. До селян відношення таке, як до худоби. Роби собі світовий день, від світання до смеркання, приїде з міста перекупщик та забере за безцінь твою свиню чи вирощене збіжжя. Та й робітникам не легше. Без «лапи» або хабара роботу не знайдеш. Та і яка то робота? Майже безкоштовна каторга. Обчислили «економісти» суму на яку можна проіснувати місяць (1500, максимум 2000) та й змовились більше не платити. Ото й прямує молодь працювати до Польщі, Германії, Росії та навіть Білорусі, бо там люди совісніші та не сприймають зарплату робітника як велику втрату для підприємства. «Не хочеш – звільняйся». «Тебе тут ніхто не тримає». «За забором інших жлобів вистачає». Оці фрази і вбили нашу економіку. При СРСР був «забор», чи то вірніше – залізний паркан, через який не перескочиш. А нині… Був би я безсімейний – поїхав би в Німеччину, вулиці підмітати. До речі, там – це дуже поважна і непогано оплачувана робота. А в нас двірник, чи сортувальник сміття, чи різнороб – людина нижчого сорту.
Та ось біда для нашої влади, не всі по селам в 90-х в бандюків грались, а в «нульових» помаранчевими ганчірками на майданах махали. Та й мені це набридло. Розповім вам, чому ми не живемо, а животіємо. Тому, що сподіваємося на «нові обличчя в Києві». Не буде добра від нашої столиці. Вона (та Донецьк з Єнакієво) просто виїдає бюджет, потом селянським та робітничим зрошений. Маємо брати приклад в інших країнах. Ось чому, наприклад, Китай – стабільна країна? Звичайно, із своїми негараздами, утисками та проблемами, але стабільна? Не в ідеології річ, та й, певна річ, не в тім, що китайці більш роботящі та згуртовані, ніж українці. Відповідь в тім, що кадрове адміністрування проводиться в Китаї за місцем проживання. Там, як людина втратить роботу, вона не біжить в службу зайнятості чи в кадрове агентство, де з неї витягують останні копійки без істотної гарантії працевлаштування, не натрапляє на «лохотрони» на кшталт МММ чи «роботу в офісі». В такому випадку людина звертається в місцевий осередок Компартії Китаю, чи селищний комітет, не знаю, як там воно називається. І в нас треба так робити. Нема роботи – йди до квартального, селищного голови або то управдому.
В Україні місцеве самоврядування не фінансується майже зовсім. А навіщо? Головне – вибори, мітинги, революції. А повинно бути зовсім навпаки. Спочатку бюджет має йти на розвиток місцевих громад, потім районів та міст, а решта – на армію, прокуратуру, СБУ. І гроші є. Тільки вони йдуть по кишеням народних обранців та їх друзів, що ганяють містами на Лексусах, збиваючи пішоходів.
Не знаю, як ви, а я та мої люди, селяни з Макухівки, Стадників, Лихошваїв, Андрушків, Ліску, Вакуленець та Івонченців мовчати не будемо. Маємо гуртом боротися за свої законні права, спитати нарешті: «де наші податки?» Чому до формування бюджету не долучаються органи місцевого самоврядування? Чи в Києві краще знають, що потрібно нам, нашим батькам та дітям?