Реакція системи на справедливу протидію

[Олесь Вахній]

Сумні реалії українського буття дарують велику кількість вагомих аргументів котрі враз спростовують проголошені навіть з найвищих трибун посадовцями всих щаблів і рангів запевнення про демократичний устрій держави, пошану владою гідності громадян й відсутність «темників». Насправді, в Україні існують явища і події згадка про які викликає в посадовців якщо не зубний скрегіт, то принаймні благання “не роздмухувати полум'я й не соромити державу перед світом”. Ганебною і навіть злочинною практикою адептів режиму, стало спонукання до відмови активістів й чільників багатьох патріотичних партій та громадських організацій від прагнень втілити в життя сповідувані ідеї. Незгідних оббріхують й звинувачують мало не в усих смертних гріхах. Проте практика упередженості, замовчування й ігнорації ніколи не вирішувала існуючі проблеми та посталі виклики.

Для спостережливих й спроможних відрізняти брехню і словоблуддя від дійсності, процеси котрі відбуваються на українському політичному Олімпі не видаються чимось нелогічним і незрозумілим. Прагнення функціонерів постокупаційно-постколоніальної адміністрації та певних економічних угруповань цілковито узурпувати владу й контролювати суспільні процеси помітне навіть неозброєним оком. Формальна й ненаповнена реальним змістом (проте задекларована на папері й визнана світом) незалежність, помножившись на тиск світової спільноти, вимоги громадскості й ініціативи непозбавлених здорового глузду громадських діячів і депутатів, зобов'язує звиклу до одноосібного вирішення питань посткомуністичну адміністрацію (котра не маючи на те жодного морального й юридичного права самопроголосилась “економічною й політичною елітою”) до конкретних державотворчих процесів. Реалії ж засвідчили, що з причини надмірної забюрократизованості, непрофесійності й залежності від найрізноманітніших чинників українських посадовців, чинні норми і закони зухвало ігноруються й майже не практикуються в побуті. Нині, навіть на ці, незначні здобутки й права розпочато брутальний наступ. Діюча модель державної влади створила оптимальні умови для наповнення її олігархами та безпринципними політиканами. Економічні угрупування котрі постали внаслідок підкупів і маніпуляцій, цілковито опанували кількома політичними партіями та іменними блоками. Концентрація необмеженої й ніким не контрольованої влади у їхніх руках є зухвалим наступом на так і не втілені в життя мініатюрні й незначні здобутки українського народу.

Моє вимушене кількарічне спілкування з правоохоронцями, суддями, працівниками прокуратури, челядниками всих рівнів і рангів виконавчої влади (держслужбовцями), дарувало право стверджувати що державні служби цілковито переповнені позбавленими найелементарнішої порядності людьми. Керунок їхніх вчинків — пошук особистого матеріального зиску, можливість показово насолоджуватись всеспроможністю і безкарністю, й водночас - прагнення засвідчити власну вагомість. Без найменшого вагання, вони конвертують незаздрісне становище загалу у мільйонні прибутки, й вбачають себе майбутніми господарями неприналежного їм нині. Прикриваючись образливою для всього українства бутафорною і нещирою шароварщиною (справжня культура приречена системою на жалюгідне нидіння), вони зумисне сатанізують навіть найменші спроби стати на захист власноих прав та духовності. Їхній ідеал — вічна мерзлота політичного грунту. Успадкований з часів окупації надмірний централізм породив замкнену касту “державотворців”, котрі вимагають беззастережного виконання загалом всих повелінь й вказівок. Між ними й загалом сформувалась ціла каста бюрократів-управлінців. Запопадливе запобігання й самоприниження нині нарекли “службовою дисципліною”, а найменший непослух - “руйнуванням державних устоїв”. Зайве дивуватись, що нинішнє драконівське переслідування “позасистемних” й “деструктивних” за будь-яке ухилення від встановлених режимом вимог карається ненабагато м'якіше ніж в часи середньовічної інквізиції.

В ніч з 16.05.12. на 17.05.12. майже весь особовий склад Святошинського РУ ГУ МВС в м. Києві та Київського міського управління МВС, був задіяним в справі затримання та пошуку осіб причетних до закриття зали ігрових автоматів поблизу станції метро Святошин. Результатом облав, несанкціонованих обшуків в помешканнях та застосування забороенних Конституцією й поки-що чинним Кримінально-Процесуальним Кодексом 1960 року дій, стало затримання чотирьох громадських активістів: Дмитра Павєльєва, Ярослава Логнюка, Богдана Мельника та Миколи Єременка. Ще принаймні трьох (серед них й автора цих рядків) оголошено в розшук. В часі обшуків які сухою і бездушною мовою протоколів нарекли “оглядом”, в помешканні де я мешкав “виявили” (точніше просто підкинули) неприналежний мені мобільний телефон й бойовий набій. Окрім того, в часі наступних обшуків й “відбиранні відбитків пальців”, з помешкання зникли й особисті речі: рушник, футболка, флешка, записник, телефонні картки, книжки й диски з художніми та документальними фільмами. Причиною порушення кримінальної справи, затримань й кількадобових ув'язнень, є привернення уваги громадскості до фактів безперешкодної діяльності (і це попри постанову Кабінету Міністрів від 15.05.09.) зал ігрових автоматів. Звинувачуючи учасників закриття в розбійному нападі, працівники прес-служби МВС запевняли, що об'єкти невдоволення громадян нібито були “приватними закладами розігрування державної миттєвої лотереї”. Звиклих брехати “речників” жодним чином не турбував факт фіксації журналістами ушкодження учасниками закриття саме ігрових автоматів, а також оприлюднення зафіксованих дещо раніше кадрів азартно-ігрових дій відвідувачів. Доречі, напередодні закриття громадскістю азартно-ігрового закладу, до керівника Святошинського райвідділу міліції звертався нині підслідний Микола Єременко з проханням вжити передбачені чинним законодавством методи реагування. Зухвала і хамська поведінка офіцера МВС дала підстави підозрювати, що безперешкодна діяльність ігрової зали в Святошинському районі є часткою гарно налагодженої системи незаконного збагачення, в якій він та його колеги відіграють не останню ролю. До честі прокуратури Святошинського району столиці, подання слідчої про обрання “запобіжної міри у вигляді тримання під вартою” не було підтриманим.

Успадкована з часів поневолення система потребує не реформування а цілковитого знищення. На жаль, попри гнилизну й злочинність, вона має орду адептив й прихильників котрі не зупиняються перед наклепами й перекручуванням фактів. Проте байдуже споглядання на неспрведливість - також злочин.
Олесь Вахній

[tayatlas]