Почему мы - не украинцы?

Чим живуть та що хвилює жителів Полтави

Почему мы - не украинцы?

Повідомлення Радионов » 08 травня 2013, 10:12

Чому ми не китайці?
За роком рік, від виборів до виборів ми чуємо постійні обіцянки від партії влади, від опозиції, від різноманітних політичних авантюристів, мовляв, поставте галочку напроти прізвища (чи то назви партії)- і за рік будете в достатку купатися, негідники гнитимуть по тюрмах, а Україна стане світовим лідером у всіх напрямках.
Не знаю, як ви, а з часів Радянського Союзу нічого в кращу сторону не змінилось. Принаймні, для мене та моєї сім’ї. Батьки проробили по 42 роки на підприємствах, мозолями своїми державу будували. Нині ледь животіють на мізерну пенсію. Околиці міста Полтава просто гинуть. Безробіття, підлітковий алкоголізм, кримінал. До селян відношення таке, як до худоби. Роби собі світовий день, від світання до смеркання, приїде з міста перекупщик та забере за безцінь твою свиню чи вирощене збіжжя. Та й робітникам не легше. Без «лапи» або хабара роботу не знайдеш. Та і яка то робота? Майже безкоштовна каторга. Обчислили «економісти» суму на яку можна проіснувати місяць (1500, максимум 2000) та й змовились більше не платити. Ото й прямує молодь працювати до Польщі, Германії, Росії та навіть Білорусі, бо там люди совісніші та не сприймають зарплату робітника як велику втрату для підприємства. «Не хочеш – звільняйся». «Тебе тут ніхто не тримає». «За забором інших жлобів вистачає». Оці фрази і вбили нашу економіку. При СРСР був «забор», чи то вірніше – залізний паркан, через який не перескочиш. А нині… Був би я безсімейний – поїхав би в Німеччину, вулиці підмітати. До речі, там – це дуже поважна і непогано оплачувана робота. А в нас двірник, чи сортувальник сміття, чи різнороб – людина нижчого сорту.
Та ось біда для нашої влади, не всі по селам в 90-х в бандюків грались, а в «нульових» помаранчевими ганчірками на майданах махали. Та й мені це набридло. Розповім вам, чому ми не живемо, а животіємо. Тому, що сподіваємося на «нові обличчя в Києві». Не буде добра від нашої столиці. Вона (та Донецьк з Єнакієво) просто виїдає бюджет, потом селянським та робітничим зрошений. Маємо брати приклад в інших країнах. Ось чому, наприклад, Китай – стабільна країна? Звичайно, із своїми негараздами, утисками та проблемами, але стабільна? Не в ідеології річ, та й, певна річ, не в тім, що китайці більш роботящі та згуртовані, ніж українці. Відповідь в тім, що кадрове адміністрування проводиться в Китаї за місцем проживання. Там, як людина втратить роботу, вона не біжить в службу зайнятості чи в кадрове агентство, де з неї витягують останні копійки без істотної гарантії працевлаштування, не натрапляє на «лохотрони» на кшталт МММ чи «роботу в офісі». В такому випадку людина звертається в місцевий осередок Компартії Китаю, чи селищний комітет, не знаю, як там воно називається. І в нас треба так робити. Нема роботи – йди до квартального, селищного голови або то управдому.
В Україні місцеве самоврядування не фінансується майже зовсім. А навіщо? Головне – вибори, мітинги, революції. А повинно бути зовсім навпаки. Спочатку бюджет має йти на розвиток місцевих громад, потім районів та міст, а решта – на армію, прокуратуру, СБУ. І гроші є. Тільки вони йдуть по кишеням народних обранців та їх друзів, що ганяють містами на Лексусах, збиваючи пішоходів.
Не знаю, як ви, а я та мої люди, селяни з Макухівки, Стадників, Лихошваїв, Андрушків, Ліску, Вакуленець та Івонченців мовчати не будемо. Маємо гуртом боротися за свої законні права, спитати нарешті: «де наші податки?» Чому до формування бюджету не долучаються органи місцевого самоврядування? Чи в Києві краще знають, що потрібно нам, нашим батькам та дітям?
Радионов
 
Повідомлення: 5
З нами з: 27 березня 2013, 13:19

Re: Почему мы - не украинцы?

Повідомлення Радионов » 08 травня 2013, 10:13

Чому ми не німці?
Я доволі часто чую філософські роздуми з приводу «а що було б, аби у Другу Світову перемогли німці?». Не знаю, що було б, а на Білій Горі жоден німець не здогадався б звалище зробити. Розповім декілька історій про цих людей.
Працював я два роки в такій організації, як Футбольний Клуб «Ворскла». Про це – окрема розмова, тільки зазначу, що для мене тепер слово «футбол» майже лайливе. Це не спорт, а засіб відмивання народних коштів та відволікання молоді від дійсних життєвих проблем, не кажучи вже про алкоголь, що йде рука об руку з цією субкультурою.
Та я не за це. «Ворскла» приймала у Полтаві німецький клуб, «Ганновер». Окрім власне футболістів був і обслуговуючий персонал, і їхні журналісти, і фанати. По старій радянській звичці, з адміністративного переляку, вичищали та вилизували все – від парадного входу до туалетів. От про останній і піде мова.
Мій товариш, Андрій, йшов до вбиральні, а перед ним йшов німець – високий, з рудою бородою та в окулярах, схоже – журналіст. Поткнувся в туалет – та й зразу назад, ледь не збив мого друга з ніг. Той подивувався, чого ж злякався арійський гість? Виявляється, Людина зайшла у вбиральню, побачила ідеальний порядок, повернулася на вихід, витерла ноги об ганчірку і зайшла знову. Пропусти 300 000 полтавців (в тому числі й мене) – ніхто так не вчинить. В кращому випадку, просто витре ноги власне перед входом. На жаль, у нас в церкву не входять так, як німці ходять до нужників.
Інша, теж вражаюча історія. Знову про туалети. В 90-х роках, в першу хвилю еміграції, один сільський чоловік поїхав до Німеччини, та влаштувався прибиральником туалетів. Через рік приїхав у відпустку. На заробленій машині, не новій, зрозуміло, як кажуть – б/у. Односельці сміялися, мовляв, німцям какашки чистиш. Той зовсім не розгубився:
- Німці,- каже,- такі культурні люди, що змалечку привчені до чистоти. Жодного разу за собою посліду не залишать. Моя справа тільки дезодорантом побризкати, та інколи вологою ганчіркою протерти. Та за папером слідкувати. Не прослідкуєш – виженуть з роботи. З цим дуже суворо.
Сміх односельців закінчився зовсім, коли третього року він приїхав на третій машині. І знову поїхав своїм ходом на Захід, четверту заробляти, своїм родичам.
А на останок розповім про німецьку поліцію. Один мій знайомий, дуже талановитий хлопець, музика, не знайшов реалізації в Полтаві та поїхав в Німеччину, на заробітки. Грав у підземному переході на бандурі. Довели українців, жебракують по світу. Та німці – не хохли, добре давали за гарну музику. Та ось підійшли до заробітчанина німецькі поліцаї. Товариш з переляку почав тицять за звичкою хабар. Молоді поліцаї навіть не зрозуміли навіщо. Ну не знають, що таке «відкат», «хабар», «криша». Не привчені. Фільм «Бригада» не дивилися. Повели в свою дільницю. Музика наш вже носа повісив, точно репатріюють.
Каже головний поліцай:
- Пишіть заяву!
- Яку заяву?
- На соціальне житло. Вам виділять житло, продовжуйте грати на своєму інструменті, як він там називається, але у місці, де вам укажуть наші співробітники.
Ось так. А в Україні для діток плата за музичне навчання піднімається. Навіщо нам та музика? Навіщо любительський спорт? Випив порошкової пивної шмурди – і горлань на стадіоні. Нема у нас більшого ворога, ніж ми самі.
Радионов
 
Повідомлення: 5
З нами з: 27 березня 2013, 13:19

Re: Почему мы - не украинцы?

Повідомлення Радионов » 08 травня 2013, 10:13

Чому ми не поляки?
Не вважаю, що потрібно розповідати про суть такого явища, як «година пік». Кожен з нас потрапляв в переповнений автобус або маршрутку у якості начинки для консервів. Кожен з нас запізнювався на роботу через «стоячих не беру, бо ДАІшники на маршруті». Кожен з нас спостерігав, як молоді мами з пригородів чи сел намагаються залізти (не зайти, а саме залізти) в транспорт зі своїми малюками, яких ні на кого залишити вдома.
І звідки стільки бід з тим громадським транспортом? Одна з причин – логістичні схеми розробляються людьми, що ніколи громадським транспортом не їздять взагалі. Депутат чи мер – коли в останнє їздили в переповненій маршрутці? Хіба що в молодості.
По-друге, розподілення маршрутів серед перевізників відбувається за принципом: «хто своїший, у того і маршрут жирніший». На периферії тому і їздить такий автотранспорт, що ледь-ледь не розвалюється, бо не всі підприємці – багатії, а розвинути свою діяльність на «невигідних» маршрутах дуже важко. Це і є основною причиною постійного конфлікту між пасажирами, що хочуть їздити дешевше та перевізниками, що вимагають підвищення ціни на проїзд. Майже 22 роки Незалежності України – «а віз і нині там», як полюбляє казати наш мер. Не їздить віз, бо смалець в голові відсутній. Тільки «гроші, гречка, грамофон». Чому «грамофон», колись розповім.
Щоб зрозуміти ще одну складову транспортної проблеми, треба згадати таку категорію населення, як пільговики. Або, точніше, «гречані бабусі» - найнадійніший політичний електорат у містах, особливо великих, елітні підрозділи економічного хаосу. Повторюсь, нашим чиновникам частіше треба спускатися з неба на землю та інколи їздити громадським транспортом, щоб розбиратися в проблемах з середини.
Отож, їду я на роботу в годину пік. Чую розмову двох бабусь, і здогадуюсь, звідки беруться анекдоти:
- Ну шо, Семенівна, ти вчора на базар їздила?
- Їздила. І на центральний, і на «хитрий», і на Мотель!
- І шо бачила?
- Та дивилася, почьом сільодка в рибних магазинах!
- Купила?
- Нє. Кіло мандаринів купила.
Ото так. 70 кілограмів бабусі везуть кіло мандаринів. А в сусідній Польщі такого «сталкингу» і близько немає. Держава уніфікувала ціни, суворо контролюючи якість шляхом публічних рекламацій, організувала службу доставки продуктів для громадян. Сидить собі бабуся (або домогосподарка) вдома, закінчилися харчі - вона дзвонить в службу Їжа-247 (так програма називається) і замовляє продуктовий набір №17 чи №45. Там тобі і мандарини, і ковбаса, і крупи. Та ж сама гречка, тільки не під вибори, а постійно. І розвозка діє 24 години на добу 7 днів на тиждень, звідти і назва. А як людині хочеться розваги, то їде вона не по базарам час убивати, а до кінотеатру чи на концерт. Пенсіонери – теж люди. І це в Польщі пам’ятають.
І є в Полтаві фахівці, що знають, як це впроваджувати. Та без доброї волі самих громадян, органів місцевого самоврядування (бо спочатку треба робити комунальні «столи замовлень», щоб адаптувати логістику та вирахувати оптимальну рентабельність) це неможливо. Та і нецікаво. Цікавіше пхнутися, вирячивши очі, в маршрутку, клясти владу, перевізників та тужливо плакатись: «В етой странє нічаво не получицца».
Радионов
 
Повідомлення: 5
З нами з: 27 березня 2013, 13:19

Re: Почему мы - не украинцы?

Повідомлення Радионов » 08 травня 2013, 10:14

Чому ми не прибалти?
В продовження розмови про так звану євроінтеграцію (всі ж хочуть в Європі жити?) хочеться згадати далекий 2003 рік. Помаранчево-біло-блакитний психоз ще не набрав обертів. Люди в Україні ще не були поділені на два ворожі табори. Звичайно, плювались на недолугі потуги влади щодо реформування економіки, та не все крутилося в цій країні навколо політики. Мені було тоді 24 роки, і життя малювало надію на майбутнє, в серці кипіла романтика та патріотизм.
Одного разу випадково включив телеканал «Рада». Я не дуже люблю дивитися на людей в краватках, що з себе корчать «слуг народу», а тепер взагалі гидко дивитися на бійні в парламенті, піврічну возню навколо кнопки та прийняття законів, що суперечать здоровому глузду. Та тоді по «Раді» йшов доволі цікавий репортаж наших, українських, журналістів з однієї з Прибалтійських країн, чи то Латвії, чи то Литви, точно не скажу.
Приїхали наші репортери до маленького (по українським міркам) містечка, на зразок Гадяча чи Семенівки, вийшли з автобуса – а там квітуча оаза. Чистота, упорядковані клумби та газони, будинки, як лялечки, люди привітні, усміхнені, щасливі. Походили, попитали, як живуть. Ну майже рай на землі. Потім пішли до місцевого муніципалітету. На прийом до тамтешнього мера. Невелика, зручна конторка, невеликий штат співробітників. Та й сам мер – білявий, високий молодий чоловік років за 30. До речі, прийняв гостей він доволі холодно. Чи то причина в прибалтійському темпераменті, чи в загальному відношенні наших північних сусідів до росіян та українців.
На запитання типу «як можна так керувати містом, щоб воно на казку перетворилось?» той відповів з помітним германським акцентом (російською, я спробую перекласти близько по змісту, на жаль всього не пам’ятаю):
- Ваші біди у вашій психології. Нація повинна бути однією сім’єю, а не павуками в банці. І першочергове завдання кожного народу – оптимізація місцевого самоврядування. В 90-х роках в нас теж була криза, та ми почали з важливих речей. По – перше, з інтернетизації. Щоб молоді люди на форумах муніципальних структур могли подавати свої пропозиції щодо розподілення бюджету, спілкувалися, дружили. Я, як мер зобов’язаний приймати це до уваги згідно нашого законодавства. По – друге, наші чиновники скупляються тільки в спеціалізованих магазинах. Так, там діють пільги, та й заробітна платня в нас гарна. Та я не можу купити коробку сірників без відома громади. Повна публічність. Були в нас теж і яхти, і дачі, і дорогущі машини. Та частина цих людей сіла по тюрмам, інша – емігрувала. По третє, всю інфраструктуру нашої держави ми почали будувати не навколо бізнесових проектів, а навколо дитячих садочків та шкіл. Щоб захистити інтереси найменших громадян та їх батьків.
Довго він розповідав, як досягти успіху в державному менеджменті. І мені тоді стало соромно за нас, українців. А зараз взагалі кисло на душі. Живуть же люди! А в Україні в цьому році планується закриття біля 2000 шкіл. В основному, сільських. Не вистачає грошей в бюджеті. Аби я не бачив торгівельного різноманіття в Полтаві, кількості машин віп-класу на дорогах та випуски «світських новин» про жирне київське життя, то може, й повірив у цю казку…
А тим часом у Прибалтиці кожного року всіх бажаючих пенсіонерів відправляють на екскурсії до Германії, Франції, Бельгії, Нідерландів. Відробила людина на благо суспільства – отримай пенсію, соціальні гарантії та повагу. А в нас? Прийдуть до старенької бабці, газ відріжуть, з квартири потурять, нахамлять в транспорті.
Ото прибалти нас не люблять, бо самі себе не поважаємо. І мовчимо, поки пани чубляться за владну годівничку. Робіть висновки.
Радионов
 
Повідомлення: 5
З нами з: 27 березня 2013, 13:19

Re: Почему мы - не украинцы?

Повідомлення Радионов » 08 травня 2013, 10:15

Чому ми не швейцарці?
Знову повертаюсь до теми української економіки. У нас ніколи не було економічної кризи. Криза – це повоєнні роки. Криза – це африканські країни, бідні водними, земельними і інтелектуальними ресурсами. В нашій країні більше 20 років панує економічна депресія. Великі міста адміністративно та фінансово вичавлюють села, більш густонаселені області домінують над такими регіонами, як Полтавщина. Сильний поїдає слабкого. Капіталістичні джунглі. Це, до речі, одна з причин, з якої я ненавиджу демократію. Так, я - анархіст і вбачаю в демократичній ідеології лише бовтання язиком та одурманювання населення, що не в змозі розібратися не тільки у змісті законів, а навіть у їх кількості. Для нормального громадянського співіснування, окрім Конституції, потрібні три базових і обов’язкових для вивчення кожним українцем Закони (про профспілки, про кооперацію, про місцеве самоврядування), всі інші мають бути «амортизовані». Тобто ті нормативні акти, що суперечать базовим законам потрібно здати на макулатуру. А депутатів, що 20 років марали папір та проїдали народні кошти – розігнати, позбавити пільг, персональних пенсій і призначити двірниками на гарну зарплату.
Для вітчизняних «економістів» доля буде навіть не такою поблажливою. Ви хоч розумієте, що це – найбільші вороги суспільства? Кожного разу після виборів експерти повсякчас ниють: «гривня впаде, долар посилить позиції». Ото народ і біжить з переляку скупляти іноземні папірці із зображеннями чужих президентів. І це замість того, щоб придивитися уважно до такої країни, як Швейцарія.
По-перше, це держава позаблокова політично. Їй не цікава чужа політика, місцевих людей не дуже надуриш. По – друге, Швейцарія – країна військової науки. Це мало хто знає, але однією з найбільших статей поповнення бюджету Швейцарії є навіть не знаменита банківська система, а наукові розробки. А де наша наука? Вірно. У глибокій прірві, щоб не сказати жорсткіше…
І найголовніше. Місцева, аграрна економіка Швейцарських кантонів (областей) по нашому базується на так званому принципі демереджу. Такий собі госпрозрахунок (як за СРСР, хто пам’ятає), із закладеним мінусовим процентом, що компенсує вплив інфляції та слугує своєрідним страховим фондом для селян і мілкого бізнесу. В Швейцарії теж і град йде, і заморозки вишні б’ють, і клятий колорад картоплю їсть.
От і вся відповідь на питання про економічні негаразди. Допоки держава не повернеться обличчям до сільського господарства, допоки не запровадить економічні схеми на кшталт швейцарського ВІРу, допоки буде крізь пальці дивитися на нетрудові доходи перекупщиків та корупцію по сільським радам – доти будемо сидіти по шию самі знаєте в чому.
А для цього багато і не потрібно. З кожного села, з кожного багатоквартирного будинку самі люди мають вибрати трьох делегатів. Перший повинен запроваджувати у себе закон про місцеве самоврядування та виконувати функції начальника відділу кадрів села (будинку, ОСББ) і піклуватися таким важливим напрямком, як цивільна оборона. (Он, у Києві сніг пішов – ціла катастрофа, а селяни самі розчищають собі дорогу). Другий (бюджетний контролер) – стати гарантом закону про кооперацію. Полтавцям (бізнесу, підприємцям та виробникам) потрібно забути про конкуренцію і стати єдиним фронтом у боротьбі з китайським непотребом, європейським секондом, іногородніми спекулянтами. Для третього делегата, з досвідом роботи на будівництві та виробництві, важливим має стати Закон про профспілки та гарантії діяльності. Людина має працювати на благо себе (по-перше) та громади, та вимагати достойну зарплатню.
Радионов
 
Повідомлення: 5
З нами з: 27 березня 2013, 13:19


cron